Мій народе великий,
розлетівся по світу...
По світах заморійних,
загорійних світах -
всюду є мій народе,
мов той роме-гонимий...
мов заблукла дитина,
між людьми, у віках...

Ходить помацки в домі,
мій народе великий,
бо його обіклали
прапорцями навкруг...
- Бігти тільки по колу -
від колиски до ями -
як, отой Чорний воле -
тягнуть в зашморзі плуг.

Обіклали нас, люди,
не якісь там вельможні...
Обікрала нас купка
наймізерних злодюг,
і забрала в нас, люди,
те,що дітям у спадок,
мав залишить народ мій -
та не зашморг і плуг...

То ж , який ти, народе?
Найдобріший у світі?
Чи якісь метастази
вже вразили тебе?!

...Підіймайся з колін
і розправивши плечі,
озернися навкруг -
всюди друзі й брати!
Нас багато. Нас звуть
океанськиї гони,
наші діти й онуки
і нащадки нові...

Наведи, люде, лад
у своєму обійсті!
Бо нам Бог дарував
всі богатства Землі -
нікому не віддай
ти свою Україну -
не співай надобраніч,
"ще не вмерла...” ...вона...

         Микола Слива,
         1999 -2008р.р.